ЕРІДОН розчин оральний по 1мг/мл по 30мл

діюча речовина: рисперидон;

1 мл розчину містить 1 мг рисперидону;

допоміжні речовини: кислота винна, кислота бензойна (Е 210), кислота хлористоводнева, вода очищена.

Розчин оральний.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин.

Антипсихотичні засоби. Код АТХ N05A X08.

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Рисперидон — це селективний моноамінергічний антагоніст з унікальними властивостями. Він виявляє високу спорідненість до серотонінергічних 5-HT2 і дофамінергічних D2-рецепторів. Рисперидон зв’язується також з α1-адренергічними рецепторами та з меншою спорідненістю — з H1-гістамінергічними та α2-адренергічними рецепторами.

Рисперидон не має спорідненості з холінергічними рецепторами. Хоча рисперидон є потужним D2-антагоністом, що пов’язують із його ефективністю щодо продуктивної симптоматики шизофренії, він не спричиняє значного пригнічення моторної активності і меншою мірою індукує каталепсію порівняно з типовими антипсихотичними засобами.

Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну зменшує ймовірність виникнення екстрапірамідних побічних ефектів і розширює терапевтичну дію препарату, що здатен впливати на негативні та афективні симптоми шизофренії.

Фармакокінетика.

Рисперидон метаболізується до 9-гідроксирисперидону, що чинить подібну до рисперидону фармакологічну дію (див. підрозділ «Біотрансформація та виведення» нижче).

Всмоктування. Їжа не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна призначати незалежно від вживання їжі. Абсолютна біодоступність становить 66 % у швидких метаболізаторів і 82 % — у повільних. Після перорального прийому рисперидон повністю абсорбується та досягає максимальної концентрації у плазмі крові (Сmax) протягом 1–2 годин, у пацієнтів літнього віку — протягом 2–3 годин. Абсолютна біодоступність рисперидону при пероральному прийомі становить 70 % (CV = 25 %).

Розподіл. В організмі відбувається швидкий розподіл рисперидону. Об’єм розподілу становить 1–2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв’язується з альбумінами та α1-кислотними глікопротеїнами. З білками плазми зв’язується 90 % рисперидону, при цьому 77 % цієї кількості належить 9-гідроксирисперидону.

Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4–5 діб.

Біотрансформація та виведення. Рисперидон метаболізується CYP2D6 до 9‑гідроксирисперидону, що чинить аналогічну до рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон і 9-гідроксирисперидон утворюють, так звану, активну антипсихотичну фракцію. Цитохром CYP2D6 є об’єктом генетичного поліморфізму. Швидкі метаболізатори CYP2D6 швидко перетворюють рисперидон на 9-гідроксирисперидон, у той час як повільні метаболізатори CYP2D6 перетворюють його набагато повільніше. Хоча швидкі метаболізатори мають нижчі концентрації рисперидону та вищі концентрації 9‑гідроксирисперидону, ніж повільні, фармакокінетична дія рисперидону та 9‑гідроксирисперидону є результатом їх об’єднаної дії, оскільки, як було зазначено вище, ці дві сполуки утворюють активну антипсихотичну фракцію. Після застосування однієї або багатьох доз активна антипсихотична фракція є однаковою у повільних та швидких метаболізаторів CYP2D6. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілування. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини вказують на те, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях істотно не інгібує метаболізм лікарських засобів, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, включаючи CYP1А2, CYP2А6, CYP2С8/9/10, CYP2D6, CYP2Е1, CYРЗА4 та CYРЗА5. Через тиждень після застосування препарату 70 % дози виводиться із сечею, 14 % — з калом. Концентрація рисперидону і 9‑гідроксирисперидону у сечі становить 35–45 % прийнятої дози. Іншу частину становлять неактивні метаболіти. Після перорального прийому у хворих на психоз період напіввиведення препарату становить приблизно 3 години. Період напіввиведення 9‑гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції досягає 24 годин, а у пацієнтів літнього віку — 34 години.

Лінійність. Концентрація рисперидону у плазмі крові пропорційна до дози препарату у межах терапевтичних доз.

Літній вік, ниркова або печінкова недостатність. Фармакокінетичні дослідження разової дози рисперидону при його пероральному застосуванні показали в середньому на 43 % вищу концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі крові, на 38 % довший період напіввиведення та знижений на 30 % кліренс активної антипсихотичної фракції у пацієнтів літнього віку.

У дорослих пацієнтів із помірною нирковою недостатністю кліренс активної антипсихотичної фракції становив приблизно 48 % від значення кліренсу у молодих здорових добровольців. У дорослих пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю кліренс активної антипсихотичної фракції становив приблизно 31 % від значення кліренсу у молодих здорових добровольців. Період напіввиведення активних метаболітів становив 16,7 години у дорослих пацієнтів, 24,9 години — у пацієнтів із помірною нирковою недостатністю (приблизно у 1,5 раза довше, ніж у дорослих пацієнтів) та 28,8 години — у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (приблизно у 1,7 раза довше, ніж у дорослих пацієнтів). Концентрації рисперидону в плазмі крові були нормальними у пацієнтів із печінковою недостатністю, але середня вільна фракція рисперидону у плазмі крові була збільшена на 37,1 %.

Кліренс після перорального застосування та період напіввиведення рисперидону і його активних метаболітів у дорослих пацієнтів з помірною або тяжкою печінковою недостатністю суттєво не відрізнялися від цих параметрів у здорових добровольців.

Діти. Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей подібна до такої у дорослих.

Стать, раса та куріння. Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції.

Для лікування шизофренії.

Для лікування маніакальних епізодів від помірного до тяжкого ступеня при біполярних розладах.

Для короткочасного лікування (до 6 тижнів) вираженої агресії у пацієнтів з деменцією альцгеймерівського типу від помірного до тяжкого ступеня при існуванні загрози заподіяння шкоди собі чи іншим та при відсутності відповіді на нефармакологічні методи лікування (див. розділи «Спосіб застосування та дози» й «Особливості застосування»).

Для симптоматичного короткострокового лікування (до 6 тижнів) вираженої агресії при розладах поведінки у дітей віком від 5 років та підлітків з розумовим розвитком нижче середнього або розумовою відсталістю, діагностованою за критеріями DSM-IV, у яких тяжкість агресивної або іншої деструктивної поведінки вимагає фармакологічного лікування. Фармакологічне лікування повинно бути невід’ємною частиною комплексної програми лікування, що включає психологічну підтримку та виховні заходи. Рекомендується, щоб лікарський засіб Ерідон® призначав фахівець у галузі дитячої неврології, дитячої та підліткової психіатрії або лікар, який має досвід лікування поведінкових порушень у дітей та підлітків.

Гіперчутливість до активного компонента або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу. Деменція та симптоми хвороби Паркінсона (ригідність, брадикінезія та паркінсонічні порушення постави). Деменція та підозра на деменцію з тільцями Леві (окрім симптомів деменції щонайменше два з таких симптомів: паркінсонізм, візуальні галюцинації, хиткість ходи).

Фармакодинамічні взаємодії

Лікарські засоби, здатні подовжувати інтервал QT

Як і при застосуванні інших антипсихотиків, слід дотримуватися обережності при призначенні рисперидону з лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT, наприклад з антиаритмічними препаратами (такими як хінідин, дизопірамід, прокаїнамід, пропафенон, аміодарон, соталол), трициклічними антидепресантами (зокрема амітриптилін), тетрациклічними антидепресантами (зокрема мапролітин), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотиками, деякими протималярійними засобами (хініном, мефлохіном), з препаратами, які порушують електролітний баланс (викликають гіпокаліємію, гіпомагнезіємію), викликають брадикардію, чи із засобами, які пригнічують печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік є орієнтовним та не повним.

Лікарські засоби центральної дії та алкоголь

Рисперидон слід з обережністю застосовувати у комбінації з іншими субстанціями центральної дії, у тому числі з алкоголем, опіатами, антигістамінними засобами та бензодіазепінами, через підвищений ризик седації.

Леводопа та агоністи допаміну

Рисперидон може виявляти антагоністичні ефекти до леводопи та інших антагоністів допаміну. Якщо така комбінація вважається необхідною, особливо у термінальній стадії хвороби Паркінсона, потрібно призначати найменші ефективні дози кожного з препаратів.

Лікарські засоби з гіпотензивною дією

У постмаркетинговому періоді спостерігалися випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних лікарських засобів.

Психостимулятори

Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) з рисперидоном може призвести до появи екстрапірамідних симптомів після коригування дози одного або обох препаратів (див. розділ «Особливості застосування»).

Паліперидон

Не рекомендується одночасне пероральне застосування рисперидону з паліперидоном, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, і їх комбінація може призвести до додаткового впливу активної антипсихотичної фракції.

Фармакокінетичні взаємодії

Вживання їжі не впливає на абсорбцію рисперидону.

Рисперидон переважно метаболізується за допомогою CYP2D6 і меншою мірою — за допомогою CYP3A4. Рисперидон і його активний метаболіт, 9-гідроксирисперидон, є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Речовини, що змінюють активність CYP2D6 або виступають потужними інгібіторами чи індукторами CYP3A4 та/або активності P-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Потужні інгібітори CYP2D6

При одночасному застосуванні рисперидону із потужними інгібіторами CYP2D6 можливе збільшення концентрації рисперидону в плазмі крові, проте концентрація активної антипсихотичної фракції підвищується не так суттєво. При застосуванні високих доз потужного інгібітора CYP2D6 може спостерігатися збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. далі). Очікується, що інші інгібітори CYP2D6, наприклад хінідин, також здатні аналогічним чином впливати на плазмові концентрації рисперидону. На початку або при припиненні одночасного застосування пароксетину, хінідину або іншого потужного інгібітора CYP2D6, особливо у високих дозах, лікар повинен переглянути дозу рисперидону.

Інгібітори CYP3A4 та/або P-gp

При одночасному застосуванні рисперидону із потужними інгібіторами CYP3A4 та/або P‑gp можливе значне підвищення концентрації в плазмі крові активної антипсихотичної фракції рисперидону. На початку або при припиненні одночасного застосування ітраконазолу або інших потужних інгібіторів CYP3A4 та/або P-gp лікар повинен переглянути дозу рисперидону.

Індуктори CYP3A4 та/або P-gp

При одночасному застосуванні рисперидону із потужними індукторами CYP3A4 та/або P‑gp можливе зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. На початку або при припиненні застосування карбамазепіну чи інших потужних індукторів CYP3A4 та/або Р-глікопротеїну лікар повинен переглянути дозу рисперидону. Ефект застосування індукторів CYP3A4 проявляється залежно від часу, при цьому максимальний ефект досягається щонайменше через 2 тижні після початку застосування. Аналогічним чином після припинення лікування індукція CYP3A4 може зберігатися впродовж мінімум 2 тижнів.

Лікарські засоби, що значною мірою зв’язуються з білками плазми

При застосуванні рисперидону разом із препаратами, що значною мірою зв’язуються з білками плазми, не відбувається клінічно значущого заміщення одного лікарського засобу на інший у зв’язках з білками плазми.

У разі одночасного застосування декількох лікарських засобів необхідно ознайомитися з інструкцією для медичного застосування щодо шляхів їх метаболізму та можливої потреби у коригуванні доз.

Діти

Дослідження взаємодії проводилися лише за участі дорослих пацієнтів. Невідомо, чи можуть отримані результати бути застосовані до дітей.

Одночасне застосування психостимуляторів (зокрема метилфенідату) із рисперидоном серед дітей та підлітків не змінювало фармакокінетику та ефективність рисперидону.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику рисперидону

Антибактеріальні засоби

• Еритроміцин є помірним інгібітором CYP3A4 та інгібітором P-gp і не змінює фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції.
• Рифампіцин є потужним індуктором CYP3A4 та індуктором P-gp і знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі крові.

Інгібітори холінестерази

• Донепезил і галантамін, які обидва є субстратами CYP2D6 і CYP3A4, не мають клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.

Протиепілептичні засоби

• Карбамазепін є потужним індуктором CYP3A4 та індуктором P-gp і знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. Подібний ефект може відмічатися при застосуванні, наприклад, фенітоїну та фенобарбіталу, що також виступають індукторами CYP3A4 і P-gp.
• Топірамат помірно знижує біодоступність рисперидону, однак не впливає на біодоступність активної антипсихотичної фракції. Отже, малоймовірно, що ця взаємодія може спричинити клінічно значущий ефект.

Протигрибкові засоби

• Ітраконазол є сильним інгібітором CYP3A4 та інгібітором P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію в плазмі крові активної антипсихотичної фракції рисперидону, застосованого в дозі 2–8 мг/добу, приблизно на 70 %.
• Кетоконазол є потужним інгібітором CYP3A4 та інгібітором P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові і знижує концентрацію 9‑гідроксирисперидону в плазмі крові.

Антипсихотики

• Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, однак не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції.

Противірусні засоби

• Інгібітори протеази: немає даних офіційних досліджень з цього приводу, однак оскільки ритонавір є потужним інгібітором CYP3A4 і слабким інгібітором CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, підсилені ритонавіром, можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Бета-адреноблокатори

• Деякі бета-адреноблокатори можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі крові без впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції.

Блокатори кальцієвих каналів

• Верапаміл є помірним інгібітором CYP3A4 та інгібітором P-gp, що збільшує концентрацію у плазмі крові рисперидону і активної антипсихотичної фракції.

Засоби для лікування шлунково-кишкового тракту

• Антагоністи H2-гістамінових рецепторів: циметидин і ранітидин є слабкими інгібіторами CYP2D6 і CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону з незначним збільшенням біодоступності активної антипсихотичної фракції.

СІЗЗС та трициклічні антидепресанти

• Флуоксетин є потужним інгібітором CYP2D6, що збільшує концентрацію рисперидону в плазмі і незначною мірою — концентрацію активної антипсихотичної фракції.
• Пароксетин є потужним інгібітором CYP2D6, що збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, однак у дозах до 20 мг/добу призводить до незначного збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі. Проте вищі дози пароксетину можуть спричиняти підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону.
• Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, однак не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції.
• Сертралін є слабким інгібітором CYP2D6, а флувоксамін — слабким інгібітором CYP3A4, тому, при застосуванні у дозах до 100 мг/добу ці препарати не спричинюють клінічно значущих змін концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак дози сертраліну або флувоксаміну вище 100 мг/добу можуть призводити до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Вплив рисперидону на фармакокінетику інших лікарських засобів

Протиепілептичні засоби

• Рисперидон не продемонстрував клінічно значимого впливу на фармакокінетику вальпроату або топірамату.

Антипсихотики

• Арипіпразол, субстрат CYP2D6 і CYP3A4: рисперидон у формі таблеток або ін’єкцій не впливає на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу.

Глікозиди наперстянки

• Рисперидон не продемонстрував клінічно значимого впливу на фармакокінетику дигоксину.

Літій

• Рисперидон не продемонстрував клінічно значимого впливу на фармакокінетику літію.

Одночасне застосування рисперидону з фуросемідом

Див. розділ «Особливості застосування», в якому викладена інформація щодо підвищення рівня летальності серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які одночасно отримують фуросемід.

Пацієнти літнього віку з деменцією.

Підвищений рівень летальних випадків

Серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувались атиповими антипсихотичними препаратами, спостерігався підвищений рівень смертності порівняно з таким у пацієнтів з групи плацебо, як свідчать результати метааналізу 17 досліджень атипових антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон.

У плацебоконтрольованому дослідженні у хворих, які застосовували рисперидон, частота летальних випадків становила 4,0 % порівняно із 3,1 % у групі плацебо. Діагностичне відношення шансів (95 % довірчий інтервал) становило 1,21 (0,7; 2,1). Середній вік пацієнтів, які померли, був 86 років (діапазон — 67–100 років). Дані з двох обсерваційних досліджень продемонстрували, що пацієнти літнього віку з деменцією, які отримують лікування типовими антипсихотиками, також мають дещо підвищений ризик летальних наслідків, порівняно з тими, хто не отримує лікування. На підставі наявних даних досліджень точний рівень цього ризику не можна вказати, а причина підвищення ризику невідома.

Одночасне застосування з фуросемідом

У ході плацебоконтрольованого дослідження у пацієнтів літнього віку з деменцією підвищення кількості летальних випадків спостерігалося при одночасному застосуванні рисперидону з фуросемідом (7,3 %; середній вік — 89 років, діапазон — 75–97 років) порівняно з таким у пацієнтів, які лікувалися тільки рисперидоном (3,1 %; середній вік — 84 роки, діапазон — 70–96 років) або тільки фуросемідом (4,1 %; середній вік — 80 років, діапазон — 67–90 років). Підвищення кількості летальних випадків серед пацієнтів, які лікувалися одночасно рисперидоном і фуросемідом, спостерігалося під час двох клінічних досліджень із чотирьох. Патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту не встановлено. Слід зауважити, що одночасне застосування рисперидону і фуросеміду не було єдиною причиною летальності. Зважаючи на зазначене вище, слід дотримуватися особливої обережності, призначаючи препарат у таких випадках, а також потрібно провести оцінку ризиків і користі цієї комбінації або комбінації з іншими діуретиками, перш ніж призначати препарат. При цьому серед пацієнтів, які разом з рисперидоном приймали інші діуретики, не спостерігалося підвищення рівня смертності. Незалежно від лікування дегідратація була загальним фактором ризику летальності, і її слід ретельно контролювати у пацієнтів з деменцією.

Цереброваскулярні побічні реакції

У ході плацебоконтрольованих клінічних досліджень серед пацієнтів з деменцією, яких лікували рисперидоном, спостерігався у 3 рази вищий рівень цереброваскулярних побічних ефектів (інсульти та транзиторні ішемічні атаки) з летальним наслідком порівняно з тими, хто отримував плацебо (середній вік — 85 років; діапазон — 73–97 років).

Комбіновані дані шести плацебоконтрольованих досліджень за участі пацієнтів літнього віку з деменцією (віком від 65 років) продемонстрували виникнення цереброваскулярних (ЦВ) розладів (серйозні та нетяжкі, комбіновані) у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які лікувалися рисперидоном, порівняно з 1,2 % (8/712) пацієнтів, які застосовували плацебо.

Співвідношення між групами рисперидону і плацебо (співвідношення шансів; 95 % ДІ) становило 2,96 (1,34; 7,50). Механізм такого підвищеного ризику невідомий. Не можна виключити підвищений ризик розвитку ЦВ побічних реакцій (ПР) при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або для інших груп пацієнтів. Рисперидон слід з обережністю застосовувати пацієнтам із факторами ризику виникнення інсульту. Ризик ЦВ ПР значно вищий у пацієнтів зі змішаною або судинною деменцією в порівнянні з деменцією Альцгеймера. Тому пацієнтам з іншими типами деменції, окрім деменції Альцгеймера, не слід призначати лікування рисперидоном.

Слід ретельно зважити всі ризики і переваги призначення рисперидону пацієнтам літнього віку з деменцією, особливо ризик інсульту.

Потрібно проінструктувати пацієнтів та осіб, які доглядають за ними, про необхідність негайно повідомляти про ознаки можливих цереброваскулярних розладів, таких як раптова слабкість, оніміння обличчя, рук або ніг, а також розлади мовлення та зору.

Треба невідкладно розглянути всі можливі варіанти лікування, включаючи переривання терапії рисперидоном. Рисперидон слід використовувати лише для короткострокового лікування стійкої агресії у пацієнтів з деменцією при хворобі Альцгеймера (від помірного до тяжкого ступеня), додатково до немедикаментозного підходу, ефективність якого відсутня або обмежена, і коли є потенційний ризик заподіяння шкоди собі або іншим. Потрібно регулярно проводити оцінку стану пацієнта та повторну оцінку необхідності продовження лікування.

Ортостатична гіпотензія

Через властивість рисперидону блокувати α1-адренорецептори може виникати ортостатична артеріальна гіпотензія, особливо на початку лікування. У постмаркетинговому періоді клінічно значуща гіпотензія спостерігалась під час одночасного застосування рисперидону й антигіпертензивних засобів. Рисперидон слід з обережністю застосовувати пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями (такими як серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). У цих випадках дозу слід поступово коригувати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). При виникненні гіпотензії слід розглянути можливість зменшення дози.

Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз

Під час застосування антипсихотичних засобів, включаючи рисперидон, спостерігались випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. Про випадки агранулоцитозу повідомлялось дуже рідко (< 1/10000 пацієнтів) під час постмаркетингового дослідження. За пацієнтами зі значним зменшенням кількості лейкоцитів у анамнезі або з медикаментозно індукованою лейкопенією/нейтропенією слід ретельно наглядати протягом перших декількох місяців лікування та припинити застосування рисперидону при появі ознак значного зменшення кількості лейкоцитів за відсутності інших причин для такого зниження. За пацієнтами із клінічно значущою нейтропенією слід спостерігати щодо виникнення гарячки та інших ознак інфекції і лікувати відповідним чином при виявленні симптомів. У разі тяжкої нейтропенії (< 1 × 109/л) лікування рисперидоном слід припинити та слідкувати за кількістю лейкоцитів до відновлення.

Пізня дискінезія / екстрапірамідні симптоми

При застосуванні антагоністів дофамінових рецепторів відмічалось виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами (переважно язика та/чи обличчя). Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії. Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів.

Потрібна обережність при одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад, метилфенідат) і рисперидону, оскільки при зміні дозування одного або обох лікарських засобів можуть з’явитися екстрапірамідні симптоми (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується поступова відміна терапії психостимуляторами.

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС)

При застосуванні атипових нейролептичних лікарських засобів рідко відмічаються випадки виникнення ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням рівня креатинфосфокінази. Додаткові ознаки включають міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. У разі розвитку злоякісного нейролептичного синдрому необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон.

Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві

Лікарі повинні зважати на небезпеку при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі й рисперидону, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві. Застосування рисперидону може погіршити перебіг хвороби Паркінсона. Пацієнти, хворі на будь-яке із зазначених вище захворювань, мають підвищений ризик ЗНС, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів (наприклад, сплутаність свідомості, притуплення больової чутливості та нестійкість ходи з частими падіннями додатково до екстрапірамідних симптомів).

Гіперглікемія та цукровий діабет

Під час лікування рисперидоном зафіксовано гіперглікемію, цукровий діабет та загострення вже наявного цукрового діабету.

У деяких випадках повідомлялося про попереднє підвищення маси тіла, що могло бути фактором ризику.

Дуже рідко прийом рисперидону пов’язували з кетоацидозом, рідко — з діабетичною комою.

Рекомендується відповідний клінічний моніторинг відповідно до норм застосування антипсихотичних засобів.

Пацієнти, які приймають будь-які атипові антипсихотичні засоби, включаючи рисперидон, повинні перебувати під наглядом щодо виникнення у них симптомів гіперглікемії (наприклад полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). Також у пацієнтів із діабетом рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг щодо погіршення контролю глюкози.

Збільшення маси тіла

При застосуванні рисперидону повідомлялося про випадки значного підвищення маси тіла. Рекомендований контроль маси тіла.

Гіперпролактинемія

Гіперпролактинемія — це побічна реакція, яка часто спостерігається при лікуванні рисперидоном. Пацієнтам із наявними побічними явищами, що можуть залежати від рівня пролактину в плазмі (наприклад, гінекомастія, порушення менструального циклу, ановуляція, розлади фертильності, зниження лібідо, еректильна дисфункція та галакторея) у разі призначення рисперидону рекомендований контроль рівня пролактину. Результати досліджень на культурах тканин вказують на те, що ріст клітин у пухлинах молочної залози людини може бути стимульований пролактином.

Хоча досі чіткого зв’язку із застосуванням антипсихотичних засобів клінічними та епідеміологічними дослідженнями не встановлено, рекомендується з обережністю призначати рисперидон пацієнтам з відповідною патологією в анамнезі. Рисперидон потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам з гіперпролактинемією та пацієнтам з пролактинозалежними пухлинами.

Подовження інтервалу QT

У постмаркетинговому періоді дуже рідко повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT. Слід з обережністю застосовувати рисперидон, як і інші антипсихотичні засоби, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями, порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпомагніємія), брадикардією або подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, оскільки це збільшує ризик аритмогенного впливу. При одночасному застосуванні рисперидону з іншими лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT, також потрібно дотримуватися обережності.

Судоми

Слід з обережністю застосовувати рисперидон пацієнтам із судомами чи іншими станами, які потенційно знижують судомний поріг, в анамнезі.

Пріапізм

Існує можливість виникнення пріапізму під час лікування рисперидоном унаслідок його α-адреноблокуючої дії.

Регуляція температури тіла

Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність тіла до зниження температури тіла. Рекомендується відповідний нагляд за пацієнтами, яким призначено рисперидон, якщо вони будуть піддаватися впливу факторів, що можуть спричиняти підвищення температури тіла, а саме: інтенсивні фізичні тренування, вплив високих температур зовнішнього середовища, супровідна терапія препаратами з антихолінергічною активністю чи зневоднення.

Протиблювотний ефект

Повідомлялося, що у доклінічному вивченні властивостей рисперидону відзначався протиблювотний ефект. Ця властивість може маскувати симптоми передозування деяких ліків або таких станів, як обструкція кишечнику, синдром Рея та пухлини мозку.

Ниркова та печінкова недостатність

У пацієнтів з нирковою недостатністю, на відміну від осіб з нормальною функцією нирок, знижується здатність до виведення з організму активної антипсихотичної фракції рисперидону. У пацієнтів із печінковою недостатністю спостерігається збільшення концентрації вільної фракції рисперидону в плазмі крові.

Венозна тромбоемболія

Описані випадки венозної тромбоемболії при застосуванні антипсихотичних лікарських препаратів. Оскільки пацієнти, які лікуються антипсихотичними лікарськими засобами, часто мають набуті фактори ризику виникнення венозної тромбоемболії, всі можливі фактори розвитку тромбоемболії необхідно ідентифікувати перед та під час лікування рисперидоном та вжити відповідних превентивних заходів.

Інтраопераційний синдром атонічної райдужки (ІСАР)

Повідомлялося, що під час операцій із видалення катаракти спостерігався ІСАР у пацієнтів, які лікувалися a1-адреноблокаторами, у тому числі рисперидоном. ІСАР може підвищувати ризик ускладнень операції на оці протягом та після хірургічного втручання. Слід повідомити хірурга-офтальмолога про застосування антипсихотичних лікарських засобів у минулому або у період проведення операції. Потенційні переваги припинення терапії a1-адреноблокаторами перед операцією не встановлені, також слід зважати на ризик відміни лікування антипсихотичними засобами.

Діти

Перед призначенням рисперидону дітям чи підліткам з розладом поведінки слід ретельно зважити співвідношення ризику і користі, оцінити фізичні та соціальні причини агресивної поведінки, такі як больові подразники або невідповідна реакція на навколишнє середовище.

Заспокійливий ефект рисперидону слід ретельно контролювати у педіатричних пацієнтів через можливі наслідки для здатності до навчання. Зміна часу введення рисперидону може покращити вплив седації на здатність дітей та підлітків концентрувати увагу.

Застосування рисперидону пов’язане із середнім збільшенням маси тіла та індексу маси тіла (ІМТ). Перед початком лікування рекомендовано початкове вимірювання маси тіла і регулярний моніторинг маси тіла протягом лікування. Зміни росту у довгострокових відкритих розширених дослідженнях були у межах очікуваних норм відповідно до віку. Вплив довгострокового лікування рисперидоном на статеве дозрівання та ріст не вивчався достатнім чином.

Через потенційний вплив тривалої гіперпролактинемії на фізичний та статевий розвиток дітей і підлітків необхідні регулярні клінічні оцінки ендокринологічного стану, що включають дані про зріст, масу тіла, оцінку статевого розвитку, моніторинг перебігу менструальних циклів та інших потенційних пролактинових ефектів.

Результати невеликого післяреєстраційного обсерваційного дослідження продемонстрували, що пацієнти віком від 8 до 16 років, які застосовували рисперидон, були в середньому на 3,0–4,8 см вищими порівняно з пацієнтами, які застосовували інші антипсихотичні препарати. Даних цього дослідження недостатньо, щоб визначити, чи впливає рисперидон на остаточний ріст у дорослому віці або чи результати вимірювань прямо залежать від впливу рисперидону на ріст кісток, чи саме захворювання має вплив на ріст кісток, чи це є результатом кращого контролю захворювання, і як наслідок — фіксація більшого росту.

Під час лікування рисперидоном необхідні регулярні обстеження для виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Рекомендації стосовно дозування для дітей див. у розділі «Спосіб застосування та дози».

Допоміжні речовини.

Лікарський засіб містить кислоту бензойну (Е 210). Збільшення білірубінемії може призвести до виникнення неонатальної жовтяниці, яка може перерости в ядерну жовтяницю (відкладання некон’югованого білірубіну в тканині мозку).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Контрольованих досліджень за участю вагітних жінок не проводилося. Хоча під час досліджень на тваринах не було виявлено тератогенного впливу, спостерігалися інші прояви репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людей невідомий.

У новонароджених, чиї матері застосовували антипсихотичні засоби (у тому числі рисперидон) протягом останнього триместру вагітності, існує ризик виникнення оборотних екстрапірамідних симптомів та/або синдрому відміни препарату. Ці симптоми включають ажитацію, незвично підвищений або знижений м’язовий тонус, тремор, сонливість, розлади дихання або проблеми з годуванням. Ці ускладнення можуть бути різної тяжкості. Тому слід ретельно спостерігати за станом новонароджених.

Рисперидон не рекомендується застосовувати під час вагітності, окрім випадків життєвої необхідності. Якщо потрібно припинити лікування рисперидоном під час вагітності, не слід робити це раптово.

Період годування груддю. У ході досліджень на тваринах рисперидон і 9‑гідроксирисперидон виділялись у грудне молоко. За даними спостережень, рисперидон і 9‑гідроксирисперидон можуть також виділятись у грудне молоко людини. Немає даних про побічні