ЦЕФОБОЦИД порошок для раствора для инъекций по 1000мг №1

За відсутності протипоказань перед початком лікування препаратом проводити внутрішньошкірну пробу на гіперчутливість до цефоперазону. При застосуванні лідокаїну в якості розчинника (при внутрішньом’язовому введенні) необхідно врахувати інформацію щодо безпеки лідокаїну та провести шкірну пробу на гіперчутливість до нього.

Застосовувати внутрішньовенно та внутрішньом’язово.

Дорослі. Звичайна добова доза становить 2-4 г/добу, розподілена на рівні частини, що вводяться кожні 12 годин. Для інфекцій з тяжким перебігом добову дозу можна збільшити до 8 г; рівні частини цієї дози вводити кожні 12 годин. При необхідності подальшого підвищення добової дози до 12-16 г її слід розподілити на 3 введення (кожні 8 годин).

Лікування препаратом можна розпочати до одержання результатів дослідження чутливості мікроорганізмів.

Дітям призначати у добовій дозі 50-200 мг/кг маси тіла залежно від тяжкості захворювання; дозу вводити у 2 прийоми (кожні 12 годин). Максимальна доза не повинна перевищувати 12 г на добу. Добові дози до 300 мг/кг маси тіла були застосовані без ускладнень для лікування дітей раннього віку та дітей з тяжкими інфекціями, включаючи бактеріальний менінгіт.

Новонародженим віком до 8 днів препарат вводити кожні 12 годин, однак при призначенні препарату слід враховувати потенційні ризики.

При неускладненому гонококовому уретриті рекомендується одноразове введення 500 мг препарату внутрішньом’язово.

Для профілактики інфекційних післяопераційних ускладнень призначати по 1-2 г препарату внутрішньовенно за 30-90 хвилин до початку операції і далі кожні 12 годин (у більшості випадків – протягом не більше 24 годин). При операціях з підвищеним ризиком інфікування (наприклад, операції у колоректальній зоні) та у випадках, коли інфікування може завдати особливо великої шкоди (наприклад, при операціях на відкритому серці або протезуванні суглобів), профілактичне застосування препарату може тривати протягом 72 годин після закінчення операції.

Комбінована терапія.

Широкий спектр дії Цефобоциду дозволяє здійснювати монотерапію більшості інфекцій. Однак при наявності показань Цефобоцид можна застосовувати в поєднанні з іншими антибіотиками. При лікуванні з аміноглікозидами рекомендується контролювати функцію нирок.

Порушення функції нирок.

Оскільки нирки не є основним шляхом виведення Цефобоциду, звичайну добову дозу (2-4 г) можна призначати без корекції. Пацієнтам, у яких швидкість клубочкової фільтрації нижча 18 мл/хв або сироватковий рівень креатиніну перевищує 3,5 мг/100 мл, добова доза не має перевищувати 4 г. Період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові дещо знижується під час гемодіалізу. Пацієнтам, яким проводять гемодіаліз, препарат слід вводити після закінчення процедури гемодіалізу.

Порушення функції печінки.

Необхідність у корекції дози може виникнути у випадках обструкції жовчних протоків, тяжких захворювань печінки при супутньому ураженні нирок. Якщо контроль концентрації препарату у сироватці крові не проводиться, доза не повинна перевищувати 2 г на добу.

Пацієнтам з порушенням функції печінки і супутнім порушенням функції нирок слід контролювати концентрацію препарату в сироватці крові та за необхідності коригувати дозу.

За відсутності регулярного контролю концентрації цефоперазону в сироватці крові доза не повинна перевищувати 2 г на добу.

Розчини слід готувати безпосередньо перед введенням.

Приготування розчинів.

Внутрішньовенне введення

Стерильний порошок Цефобоциду необхідно спершу розвести будь-яким сумісним розчинником для внутрішньовенного введення (мінімально 2,8 мл на 1 г цефоперазону) (таблиця 3). З метою полегшення розчинення рекомендується застосовувати 5 мл розчинника на 1 г Цефобоциду. Під час розведення флакони енергійно струшувати до повного розчинення порошку; цей розчин потім слід додавати до відповідного розчинника для внутрішньовенного введення.

Таблиця 3

Розчини, рекомендовані для первинного розчинення порошку Цефобоциду

Для внутрішньовенного краплинного введення отриманий відновлений розчин додатково розвести в 20-100 мл одного з сумісних стерильних розчинників для внутрішньовенного введення (таблиця 4) та вводити протягом 15-60 хвилин. Якщо у якості розчинника застосовувати стерильну воду для ін'єкцій, то у флакон її слід додавати не більше 20 мл.

Для безперервної внутрішньовенної інфузії кожен грам Цефобоциду розчиняти у 5 мл стерильної води для ін`єкцій; цей розчин потім слід додавати до відповідного розчинника для внутрішньовенного введення.

При внутрішньовенному струминному введенні максимальна разова доза Цефобоциду для дорослих становить 2 г, для дітей – 50 мг/кг маси тіла. Препарат розчиняти у сумісному розчиннику (таблиця 4) до кінцевої концентрації 100 мг/мл і вводити протягом не менше  3-5 хвилин.

Таблиця 4

Розчинники для внутрішньовенного введення

Внутрішньом’язове введення.

Для приготування розчину можна застосовувати стерильну воду для ін’єкцій. Якщо передбачається введення розчину з концентрацією, що перевищує 250 мг/мл, тоді для приготування розчину рекомендується застосовувати розчин лідокаїну, при цьому кінцева концентрація лідокаїну має бути 0,5 %. Такий розчин готують, застосовуючи стерильну воду для ін'єкцій та 2 % розчин лідокаїну.

Рекомендується двоступеневе розчинення з указаним співвідношенням компонентів (таблиця 5): спочатку додати необхідну кількість стерильної води для ін’єкцій у флакон, струшуючи його до повного розчинення порошку Цефобоциду, потім додати відповідну кількість 2 % розчину лідокаїну та змішати. Вводити глибоко у верхній зовнішній квадрант великого сідничного м’яза або у передню поверхню стегна.

Таблиця 5

* Надлишковий об’єм дозволяє повністю наповнити шприц зазначеного об’єму.

Діти.

Цефобоцид можна застосовувати для лікування дітей всіх вікових груп. Застосування препарату недоношеним, новонародженим та грудним дітям можливе, але оскільки немає достатніх даних щодо безпеки застосування препарату дітям цієї вікової групи, перед призначенням препарату слід ретельно зважити потенційну користь і можливі ризики.

У новонароджених з ядерною жовтяницею цефоперазон не витісняє білірубін із ділянок його зв’язування з білками плазми крові.

У разі застосування в якості розчинника лідокаїну необхідно враховувати інформацію щодо безпеки лідокаїну.

Дані щодо гострої токсичності цефоперазону натрію обмежені.

Симтоми: очікуваними проявами передозування є, передусім, посилення проявів побічних ефектів. Слід взяти до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні ефекти і судоми.

Лікування: відміна препарату, симптоматична та підтримуюча терапія. У випадку судомних нападів необхідна седативна терапія. Можливий гемодіаліз для прискорення елімінації препарату, особливо пацієнтам з порушенням функції нирок.

Імунна система (ці реакції частіше виникають у пацієнтів з алергією, особливо на пеніцилін): реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції (в т.ч. ларингоспазм, бронхоспазм, диспное, анафілактичний шок), анафілактоїдні реакції (включаючи шок), медикаментозна гарячка, озноб.

Шкіра та підшкірна клітковина: алергічні шкірні реакції (в т.ч. макулопапульозний висип, кропив’янка, еритема, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона), свербіж.

Система крові та лімфатична система: лейкопенія, лімфопенія, нейтропенія (при тривалому застосуванні, оборотні), еозинофілія, тромбоцитопенія, кровотечі, зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, анемія, гіпопротромбінемія, подовження протромбінового часу, коагулопатія.

Травний тракт: нудота, блювання, рідкі випорожнення/діарея. Ці реакції зазвичай легкого або помірного ступеня.

Гепатобіліарна система: підвищення рівня АЛТ, АСТ, лужної фосфатази, білірубіну; жовтяниця.

Серцево-судинна система: артеріальна гіпотензія, припливи, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця.

Нервова система: гіперестезія слизової оболонки порожнини рота, неспокій, головний біль, запаморочення.

Сечовидільна система: гіперкреатинінемія, транзиторне підвищення азоту сечовини в крові, гематурія.

Ефекти, зумовлені біологічною дією: можливий розвиток суперінфекції (у т.ч. кандидомікозу, мікозу статевих органів), спричиненої резистентними мікроорганізмами, псевдомембранозний коліт.

Місцеві реакції: біль у місці внутрішньом’язової ін’єкції. При внутрішньовенній інфузії можливий розвиток флебіту у місці введення.

Інші: дефіцит вітаміну К, псевдопозитивні результати при визначенні вмісту глюкози в сечі неферментативними методами і при постановці реакції Кумбса.