ЛЕКАДОЛ Лонг таблетки по 200мг/500мг №10

Тільки для перорального короткотривалого застосування.

Слід використовувати найменшу ефективну дозу протягом мінімального терміну, необхідного для усунення симптомів.

Дорослим застосовувати по 1 таблетці до 3 разів на добу з інтервалом між прийомами не менше 6 годин. Таблетки запивати водою.

Якщо 1 таблетка не усуває симптоми захворювання, слід застосовувати по 2 таблетки на прийом, але не більше 3 разів на добу. Інтервал між прийомами повинен бути не менше 6 годин. Не слід приймати більше 6 таблеток (3000 мг парацетамолу, 1200 мг ібупрофену) на добу. Щоб мінімізувати небажані ефекти, пацієнтам рекомендується приймати цей лікарський засіб з їжею.

Якщо симптоми захворювання зберігаються більше 3 днів, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та коригування схеми лікування. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, залежно від перебігу захворювання та стану хворого.

Немає необхідності коригувати дозу для пацієнтів літнього віку.

Літні люди мають підвищений ризик серйозних наслідків побічних реакцій. Якщо застосування НПЗЗ вважається необхідним, слід по можливості застосовувати найменшу ефективну дозу протягом мінімального терміну. Пацієнту потрібен регулярний контроль ризику кишково-шлункових кровотеч під час терапії НПЗЗ.

Діти.

Не слід застосовувати дітям віком до 18 років.

Парацетамол. Ураження печінки можливе у дорослих, які застосували 10 г (що еквівалентно 20 таблеткам) або більше парацетамолу. Застосування 5 г (що еквівалентно 10 таблеткам) або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки, якщо:

• пацієнт тривалий час отримує лікування карбамазепіном, фенобарбітоном, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або препаратами, що індукують ферменти печінки;
• пацієнт регулярно вживає алкоголь у кількостях, що перевищують рекомендовані;
• є імовірність нестачі глутатіону у пацієнта, наприклад при фіброзно-кістозній дегенерації, муковісцидозі, ВІЛ-інфекції, кахексії або голодуванні.

Симптоми. Симптомами передозування парацетамолу протягом перших 24 годин є блідість, нудота, блювання, відраза до їжі та біль у животі. Ураження печінки може проявлятися через 12–48 годин після передозування, що виражається у відхиленні функціональних проб печінки. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому та мати летальний наслідок. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців може проявлятися сильним поперековим болем, гематурією, протеїнурією та розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначалися також серцева аритмія та панкреатит.

Лікування. При передозуванні парацетамолу необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню для медичного огляду, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням і можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Лікування слід проводити відповідно до встановлених рекомендацій.

Слід розглянути лікування активованим вугіллям у межах 1 години після прийому надмірної дози парацетамолу. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними).

Лікування N-ацетилцистеїном можна проводити протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 годин після прийому надмірної дози препарату. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.

При необхідності пацієнту внутрішньовенно вводять N-ацетилцистеїн згідно з чинними рекомендаціями. При відсутності блювання можна застосувати метіонін перорально як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.

Лікування пацієнтів, у яких відзначається тяжке порушення функції печінки протягом 24 годин після прийому парацетамолу, слід проводити відповідно до чинних настанов.

Ібупрофен. Застосування ібупрофену у дозі більше 400 мг/кг у дітей може спричинити симптоми передозування. У дорослих дозозалежний ефект є менш вираженим. Період напіввиведення при передозуванні становить 1,5–5 год.

Симптоми. У більшості пацієнтів, які застосовували клінічно значущу кількість нестероїдних протизапальних засобів, може виникнути лише нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці або дуже рідко ― діарея. Може також виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можуть виникати токсичні ураження центральної нервової системи у вигляді сонливості, інколи ― нервового збудження та дезорієнтації або коми. Іно у пацієнтів спостерігаються судоми. При тяжкому отруєнні може виникати метаболічний ацидоз; протромбіновий індекс/міжнародне нормалізоване відношення (МНВ) може бути підвищеним, ймовірно внаслідок впливу на фактори згортання крові. Може виникати гостра ниркова недостатність та ураження печінки при наявності зневоднення. У хворих на бронхіальну астму може спостерігатися загострення перебігу захворювання.

Лікування. Лікування повинно бути симптоматичним та підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і спостереження за серцевими симптомами та показниками життєво важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля впродовж 1 години після застосування потенційно токсичної кількості препарату. При частих або тривалих судомах слід приймати діазепам або лоразепам внутрішньовенно. Для лікування бронхіальної астми слід застосовувати бронходилататори.

Під час клінічних досліджень лікарського засобу не було виявлено жодних інших побічних реакцій, окрім тих, що спостерігалися при застосуванні ібупрофену або парацетамолу окремо.

Нижче наведені побічні реакції, що спостерігалися у пацієнтів, які застосовували ібупрофен або парацетамол окремо протягом короткочасного та тривалого застосування.

Для оцінки частоти побічних реакцій використано таку класифікацію: дуже часті (≥ 1/10), часті (≥ 1/100 – < 1/10), нечасті (≥ 1/1000 – < 1/100), поодинокі (≥ 1/10000 – < 1/1000), рідкісні (< 1/10000), частота невідома (частоту неможливо оцінити за наявними даними).

З боку системи крові та лімфатичної системи. Рідкісні: розлади системи кровотворення (агранулоцитоз, анемія, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, панцитопенія та тромбоцитопенія). Першими ознаками є: пропасниця, біль у горлі, виразки у ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча, синці та носова кровотеча.

З боку імунної системи. Нечасті: реакції гіперчутливості, що включають кропив’янку та свербіж; рідкісні: тяжкі реакції гіперчутливості. Симптоми можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію та гіпотензію (анафілаксія, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок). Реакціями гіперчутливості можуть бути: неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, реактивність дихальних шляхів, включаючи астму, загострення астми, бронхоспазм та задишку, різні форми шкірних реакцій, включаючи свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк, і рідше – ексфоліативні та бульозні дерматози, включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса – Джонсона та мультиформну еритему.

З боку психіки. Рідкісні: сплутаність свідомості, депресія і галюцинації.

З боку нервової системи. Нечасті: головний біль, запаморочення; рідкісні: парестезії, неврит зорового нерва та сонливість, асептичний менінгіт, окремі симптоми якого (ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація) можуть виникати у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини.

З боку органів зору. Рідкісні: порушення зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату. Рідкісні: шум у вухах і запаморочення.

З боку серцевої системи. Рідкісні: серцева недостатність, набряк.

Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (по 2400 мг на добу), та протягом тривалого часу, може бути пов’язане з підвищеною частотою розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту).

З боку судинної системи. Рідкісні: артеріальна гіпертензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Рідкісні: реактивність дихальних шляхів включає: бронхіальну астму, її загострення, бронхоспазм та диспное. Див. також про побічні реакції з боку імунної системи вище.

З боку шлунково-кишкового тракту. Побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту спостерігалися найчастіше. Часті: біль у животі, блювання, діарея, нудота, диспепсія, дискомфорт у шлунку; нечасті: пептична виразка, шлунково-кишкова перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, криваве блювання (іноді летальне, особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, загострення коліту і хвороби Крона, гастрит, панкреатит, метеоризм, запор.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Рідкісні: порушення функції печінки, гепатит, жовтяниця. У разі передозування парацетамол може спричинити гостру печінкову недостатність, печінкову недостатність, некроз печінки та ураження печінки.

З боку шкіри і підшкірної клітковини. Часті: гіпергідроз; нечасті: висипання на шкірі (див. також про побічні реакції з боку імунної системи вище); рідкісні: бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса – Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз (див. також про побічні реакції з боку імунної системи вище), ексфоліативний дерматит, пурпура, фоточутливість; частота невідома: лікарські реакції з еозинофілією та системними симптомам (синдром DRESS), реакції світлочутливості.

З боку нирок та сечовидільної системи. Рідкісні: нефротоксичність у різних формах, включаючи інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром та гостру і хронічну ниркову недостатність, гостре порушення функції нирок, особливо при тривалому застосуванні НПЗЗ, у поєднанні з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові та появою набряків. Папілонекроз.

Порушення загального стану. Рідкісні: стомлюваність та нездужання.

Лабораторні дослідження. Часті: підвищення рівня аланінамінотрансферази, підвищення рівня гамма-глутамілтранферази та погіршення функціональних проб печінки, підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня сечовини в крові; нечасті: підвищення рівня аспартатамінотрансферази, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, підвищення рівня креатинфосфокінази в крові, зниження рівня гемоглобіну та підвищення рівня тромбоцитів.