ЛІНКОМІЦИН капсули по 250мг №30

Дози та спосіб застосування слід визначати, виходячи зі ступеня тяжкості інфекції, стану пацієнта та чутливості бактеріального збудника. Тривалість лікування визначається індивідуально лікарем.

Препарат бажано приймати за 1-2 години до або через 1-2 години після вживання їжі. Тверді капсули необхідно запивати достатньою кількістю води.

Дорослі

По 500 мг 3-4 рази на добу.

Діти (віком від 6 років)

30-60 мг/кг/добу, розподілені на 3–4 рівні дози.

Пацієнти із порушеннями функції нирок та/або печінки

У разі необхідності застосування лінкоміцину для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок та/або печінки відповідна доза становить 25-30 % від дози, рекомендованої пацієнтам із незміненою функцією нирок/печінки.

Діти.

Не призначають препарат у даній лікарській формі (капсули) дітям віком до 6 років.

При передозуванні можливе виникнення розладів з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи біль у животі, нудоту, блювання та діарею.

Для лікування передозування слід спровокувати блювання або, при наявності показань, провести промивання шлунка. Специфічний антидот невідомий.

Гемодіаліз та перитонеальний діаліз не ефективні для видалення лінкоміцину із крові.

З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, блювання та антибіотико-асоційована діарея (див. розділ «Особливості застосування»), езофагіт, глосит, стоматит, анальний свербіж. Майже усі антибіотики, серед яких пеніциліни, цефалоспорини та лінкозаміди, можуть призводити до розвитку тяжкої діареї (іноді розвитку діареї передує прихований період), коліту, в тому числі псевдомембранозного коліту, спричинених дією токсинів C.difficile. У разі розвитку діареї під час лікування препарат слід відміняти поступово. Коліт може також розвинутися через 2–3 тижні після завершення лікування. Слід уникати застосування ліків, що пригнічують перистальтику кишечника.

З боку системи кровотворення: зареєстровані випадки нейтропенії, лейкопенії, агранулоцитозу та тромбоцитопенічної пурпури. Описані також рідкісні випадки апластичної анемії та панцитопенії, у яких неможливо виключити роль лінкоміцину як причинного фактора.

З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, сироваткову хворобу, анафілаксію; деякі з названих реакцій спостерігали у пацієнтів із підвищеною чутливістю до пеніциліну. Із застосуванням лінкоміцину пов’язували рідкісні випадки мультиформної еритеми, що іноді були подібними до синдрому Стівенса–Джонсона.

Серйозні анафілактоїдні реакції потребують невідкладного інтенсивного лікування із застосуванням адреналіну, кисневої терапії та внутрішньовенним введенням стероїдів. При наявності показань слід також відновити прохідність дихальних шляхів, якщо необхідно – шляхом інтубації.

З боку шкіри та слизових оболонок: повідомляли про випадки свербежу, шкірних висипань, кропив’янки, вагініту та про рідкісні випадки ексфоліативного та везикульозно-бульозного дерматиту.

З боку печінки: при терапії лінкоміцином спостерігали виникнення жовтяниці та зміну показників функції печінки (зокрема підвищення рівнів трансаміназ сироватки крові).

З боку нирок: хоча прямого взаємозв’язку між лінкоміцином та пошкодженням нирок не встановлено, в окремих випадках спостерігали порушення функцій нирок, про що свідчили азотемія, олігурія та/або протеїнурія.

З боку органів слуху та рівноваги: в окремих випадках повідомляли про виникнення дзвону у вухах та вертиго.

Застосування лінкоміцину може бути причиною надмірного росту нечутливих організмів, зокрема дріжджових грибків.