ИБУПРОФЕН Б.Браун раствор для инфузий по 4мг/мл 100мл №10

діюча речовина: ібупрофен;

1 мл розчину містить 4 мг ібупрофену;

100 мл розчину містить 400 мг ібупрофену.

допоміжні речовини: L-аргінін, натрію хлорид, натрію гідрооксид 1М, кислота хлористоводнева 1М, вода для ін’єкцій.

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий і безбарвний розчин до блідо-жовтого кольору, практично вільний від видимих часточок.

pH: 6,8–7,8.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні пропіонової кислоти

Код АТХ M01AE01.

Фармакодинаміка

Механізм дії

Ібупрофен — це нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ), який у звичайних моделях експериментів із запаленнями на тваринах довів свою ефективність, ймовірно завдяки пригніченню синтезу простагландинів. У людини ібупрофен чинить жарознижувальну дію, зменшує біль і набряки, спричинені запаленням. Крім того, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів, індуковану аденозиндифосфатом (АДФ) і колагеном.

Експериментальні дані свідчать про те, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при їх одночасному застосуванні. Деякі фармакодинамічні дослідження показали, що при застосуванні разової дози ібупрофену 400 мг у межах 8 годин до або в межах 30 хвилин після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує невизначеність щодо можливості екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не виключено, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Фармакокінетика

Абсорбція

«Ібупрофен Б. Браун» вводиться внутрішньовенно, тому процес всмоктування не відбувається, а біодоступність ібупрофену становить 100 %.

Після внутрішньовенного введення ібупрофену максимальна концентрація S-енантіомеру (активного) та R-енантіомеру досягається приблизно через 40 хвилин з початку введення, при рекомендованій тривалості введення 30 хв.

Розподіл

Розрахунковий об’єм розподілу становить від 0,11 до 0,21 л/кг. Ібупрофен значною мірою зв’язується з білками плазми крові, насамперед з альбуміном.

Біотрансформація

Ібупрофен метаболізується у печінці до двох неактивних метаболітів, які разом з неметаболізованим ібупрофеном виводяться нирками у незміненому вигляді або у вигляді кон’югатів.

При пероральному застосуванні ібупрофен швидко всмоктується частково у шлунку, й далі повністю — у тонкому кишечнику. Після метаболізації у печінці (гідроксилювання, карбоксилювання) фармакологічно неактивні метаболіти повністю виводяться переважно нирками (90 %), а також зі жовчю.

Виведення

Виведення нирками відбувається швидко і повністю. Період напіввиведення становить приблизно 2 години.

Лінійність/нелінійність

Ібупрофен демонструє лінійність площі під кривою «концентрація — час» (AUC) в плазмі крові після одноразового введення ібупрофену (в діапазоні 200–800 мг).

Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок

Існує кореляція між рівнями ібупрофену в плазмі крові, його фармакодинамічними властивостями і загальними профілем безпеки. Фармакокінетика ібупрофену є стереоселективною після внутрішньовенного введення та перорального застосування.

Механізм дії та фармакологія у разі внутрішньовенного введення не відрізняються від механізму дії у разі перорального прийому ібупрофену.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів із легкою нирковою недостатністю спостерігали підвищення рівня незв’язаного (S)-ібупрофену, вищі значення AUC (S)-ібупрофену та збільшення енантіомерного співвідношення AUC (S/R) порівняно зі здоровими добровольцями.

У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на діалізі, середня вільна фракція ібупрофену становила близько 3 % порівняно з близько 1 % у здорових добровольців. Тяжке порушення функції нирок може призвести до накопичення метаболітів ібупрофену. Значення цього ефекту невідоме. Метаболіти можна вивести шляхом гемодіалізу (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Пацієнти з порушенням функції печінки

У пацієнтів з цирозом печінки з помірною печінковою недостатністю (6–10 балів за шкалою Чайлда — П’ю), які отримували рацемічний ібупрофен, спостерігалося в середньому 2-кратне подовження періоду напіввиведення, а енантіомерне співвідношення AUC (S/R) було значно нижчим порівняно зі здоровими добровольцями, що свідчить про порушення метаболічної інверсії (R)-ібупрофену до активного (S)-енантіомеру (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

«Ібупрофен Б. Браун» показаний до застосування дорослим для короткочасного симптоматичного лікування гострого помірного болю та короткочасного симптоматичного лікування гарячки, коли внутрішньовенне введення є клінічно виправданим і коли інші шляхи введення неможливі.

• Підвищена чутливість до ібупрофену, до інших НПЗЗ або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
• Бронхоспазм, астма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка в анамнезі, пов’язані із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти (АСК) чи інших НПЗЗ.
• Стани, що супроводжуються підвищеною схильністю до кровотеч або активними кровотечами, такі як тяжкі форми порушення згортання крові (наприклад, тромбоцитопенія).
• Активна або рецидивна пептична виразка / кровотеча в анамнезі (два або більше виражених епізоди доведеної виразки або кровотечі).
• Шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, пов’язані з попередньою терапією НПЗЗ.
• Цереброваскулярна або інша активна кровотеча.
• Тяжка печінкова або ниркова недостатність.
• Тяжка серцева недостатність (клас IV за класифікацією NYHA [Нью-Йоркська кардіологічна асоціація]).
• Тяжке зневоднення (спричинене блюванням, діареєю або недостатнім вживанням рідини).
• Останній триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Інші НПЗЗ, зокрема інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та саліцилати. В результаті синергічної дії одночасне застосування двох або більше НПЗЗ підвищує ризик розвитку виразок шлунково-кишкового тракту та кровотеч. Тому слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗЗ (див. розділ «Особливості застосування»).

Ацетилсаліцилова кислота. Одночасне застосування ібупрофену та ацетилсаліцилової кислоти (АСК), як правило, не рекомендується через можливість посилення побічних реакцій. Експериментальні дані свідчать про те, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні. Хоча існує невизначеність щодо можливості екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не виключено, що регулярне тривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. Вважається малоймовірним клінічно значущий ефект при випадковому застосуванні ібупрофену (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Літій. Одночасне застосування ібупрофену з препаратами літію може підвищити рівень цих препаратів у сироватці крові.

Слід перевіряти рівень літію в сироватці крові.

Серцеві глікозиди (дигоксин). НПЗЗ можуть посилювати серцеву недостатність, знижувати швидкість клубочкової фільтрації та підвищувати рівень серцевих глікозидів у плазмі крові. Рекомендується спостерігати за рівнем дигоксину в сироватці крові.

Пентоксифілін: У пацієнтів, які застосовують ібупрофен у поєднанні з пентоксифіліном, збільшується ризик кровотечі, тому рекомендується контролювати час кровотечі.

Фенітоїн. Рівень фенітоїну в сироватці крові може підвищуватися при одночасному лікуванні ібупрофеном, що збільшує ризик токсичності.

Антигіпертензивні засоби (діуретики, інгібітори АПФ, бета-блокатори та антагоністи ангіотензину II). Діуретики та інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) можуть посилювати нефротоксичність нестероїдних протизапальних засобів. НПЗЗ можуть зменшувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів, зокрема інгібіторів АПФ та бета-блокаторів. У пацієнтів з нирковою недостатністю (наприклад, у зневоднених пацієнтів або пацієнтів літнього віку з порушеннями функції нирок) одночасне застосування інігібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ з лікарськими засобами, що інгібують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, зокрема до гострої ниркової недостатності, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтів слід проінструктувати щодо вживання достатньої кількості рідини. Функції нирок слід контролювати на початку супутнього лікування та періодично надалі.

Одночасне застосування ібупрофену й інгібіторів АПФ може призвести до гіперкаліємії.

Калійзберігаючі діуретики. Одночасне застосування ібупрофену і калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії (рекомендується перевірка рівня калію в сироватці крові).

Каптоприл. Експериментальні дослідження свідчать про те, що ібупрофен протидіє ефекту каптоприлу щодо збільшення виведення натрію.

Кортикостероїди. У разі сумісного застосування з ібупрофеном підвищується ризик появи шлунково-кишкової виразки або кровотечі (див. розділ «Особливості застосування»).

Антитромбоцитарні засоби (наприклад, клопідогрель і тиклопідин) та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). У разі сумісного застосування з ібупрофеном підвищується ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі (див. розділ «Особливості застосування»). НПЗЗ не слід поєднувати з тиклопідином через ризик адитивного ефекту при пригніченні функції тромбоцитів.

Метотрексат у дозах 15 мг/тиждень або вище. НПЗЗ пригнічують канальцеву секрецію метотрексату, тому можуть викликати певні метаболічні взаємодії, що призводять до зниження кліренсу метотрексату. Застосування ібупрофену протягом 24 годин до або після введення метотрексату може призвести до підвищення концентрацій метотрексату та посилення його токсичної дії. Тому слід уникати одночасного застосування НПЗЗ і високих доз метотрексату. Також слід враховувати потенційний ризик взаємодії під час лікування низькими дозами метотрексату, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. При комбінованому лікуванні потрібно контролювати функцію нирок.

Метотрексат у низьких дозах — менше 15 мг/тиждень. Ібупрофен підвищує рівень метотрексату. При його застосуванні в комбінації з низькими дозами метотрексату слід ретельно контролювати показники крові пацієнта, особливо протягом перших тижнів одночасного застосування. Також необхідно посилити моніторинг у разі погіршення функції нирок, навіть незначного, та у пацієнтів літнього віку, а також контролювати функцію нирок, щоб уникнути можливого зниження кліренсу метотрексату.

Циклоспорин. Ризик ураження нирок циклоспорином підвищується при одночасному застосуванні деяких нестероїдних протизапальних лікарських засобів. Цей ефект не можна виключати і в разі одночасного застосування циклоспорину й ібупрофену.

Антикоагулянти. НПЗЗ можуть посилити ефект таких антикоагулянтів, як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»). У разі одночасного лікування рекомендується контролювати стан згортання крові.

Сульфонілсечовина. НПЗЗ можуть посилити гіпоглікемічний ефект сульфонілсечовини. У разі одночасного лікування рекомендується перевіряти рівень глюкози в крові.

Такролімус. У разі сумісного застосування з ібупрофеном підвищується ризик нефротоксичності.

Зидовудин. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематом у ВІЛ- позитивних пацієнтів з гемофілією, які одночасно застосовують зидовудин та ібупрофен. Відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину й НПЗЗ. Рекомендується провести аналіз крові через 1–2 тижні після початку одночасного застосування.

Пробенецид та сульфінпіразон. Лікарські засоби, що містять пробенецид або сульфінпіразон, можуть сповільнити виведення ібупрофену.

Хінолонові антибіотики. Дані дослідження на тваринах свідчать про те, що НПЗЗ збільшують ризик виникнення судом, пов’язаних із застосуванням хінолонових антибіотиків. У пацієнтів, які приймають НПЗЗ і хіноліни, може бути підвищений ризик розвитку судом.

Інгібітори CYP2C9. Одночасне застосування ібупрофену з інгібіторами CYP2C9 може збільшити вплив ібупрофену (субстрат CYP2C9). Дослідження з вориконазолом та флуконазолом (інгібітори CYP2C9) показало збільшення впливу S(+)-ібупрофену приблизно на 80–100 %. Слід розглянути зниження дози ібупрофену при одночасному застосуванні потужних інгібіторів CYP2C9, особливо у разі застосування високих доз ібупрофену з вориконазолом або флуконазолом.

Міфепристон. Якщо НПЗЗ застосовувати протягом 8–12 днів після прийому міфепристону, вони можуть зменшити його ефект.

Алкоголь. Слід уникати застосування ібупрофену особам, які постійно вживають алкоголь (14–20 або більше порцій на тиждень) через підвищений ризик значних побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту, зокрема кровотечі.

Аміноглікозиди. НПЗЗ можуть знижувати виведення аміноглікозидів та підвищувати їх токсичність. Під час одночасного застосування з ібупрофеном рекомендується суворий контроль рівня аміноглікозидів у сироватці крові.

Екстракти трав. Гінкго дволопатеве посилює ризик кровотечі при застосуванні НПЗЗ.

Побічні реакції можна зменшити, якщо застосовувати мінімальну ефективну дозу протягом найкоротшого відрізку часу (див. розділ «Побічні реакції»).

Слід уникати одночасного застосування лікарського засобу «Ібупрофен Б. Браун» з НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 (коксиби).

Шлунково-кишкові ризики. Відомо про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, іноді летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗЗ, з попереджувальними симптомами чи без, незалежно від наявності в анамнезі пацієнта серйозних ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується зі збільшенням доз НПЗЗ, а також у пацієнтів із виразкою в анамнезі, особливо якщо її перебіг був ускладнений кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), і в пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід починати лікування з найнижчої доступної дози. Для цих пацієнтів, а також пацієнтів, які потребують одночасного прийому низьких доз ацетилсаліцилової кислоти (АСК) або інших лікарських засобів, що підвищують ризик ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту, слід розглянути можливість застосування комбінованої терапії з використанням захисних засобів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) (див. нижче та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнти з токсичним впливом на шлунково-кишковий тракт в анамнезі, особливо люди літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (передусім про шлунково-кишкову кровотечу), надто на початкових етапах лікування.

З обережністю слід застосовувати ібупрофен пацієнтам, які приймають супутні лікарські засоби, що підвищують ризик появи виразки або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), антитромбоцитарні засоби (наприклад, ацетилсаліцилова кислота) або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У разі виникнення шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які приймають «Ібупрофен Б. Браун», лікування слід припинити (див. розділ «Протипоказання»).

НПЗЗ потрібно з обережністю призначати пацієнтам із захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загостритися (див. розділ «Побічні реакції»).

Серцево-судинні та цереброваскулярні ефекти. Особливої обережності слід дотримуватися пацієнтам з артеріальною гіпертензією в анамнезі та/або серцевою недостатністю легкого чи помірного ступеня тяжкості, оскільки були повідомлення про затримку рідини, артеріальну гіпертензію та набряки, пов’язані з лікуванням НПЗЗДані клінічних досліджень свідчать, що застосування ібупрофену, передусім у високих дозах (2400 мг на добу), дещо підвищує ризик артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Загалом з огляду на результати епідеміологічних досліджень не припускають, що низька доза ібупрофену (наприклад ≤ 1200 мг на добу) підвищуватиме ризик артеріальних тромботичних ускладнень.

Пацієнтів із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ ̶ ІІІ за класифікацію NYHA), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном лише після ретельної оцінки клінічної картини. Варто уникати високих доз (2400 мг на добу).

Повідомлялося про випадки синдрому Коуніса у пацієнтів, які отримували ібупрофен. Синдром Коуніса проявляється серцево-судинними симптомами, пов’язаними зі звуженням коронарних артерій внаслідок алергічної реакції або реакції гіперчутливості, що потенційно може призвести до інфаркту міокарда.

Слід також ретельно зважити, перш ніж розпочинати довготривале лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг на добу).

Тяжкі шкірні побічні реакції. При застосуванні ібупрофену були зареєстровані тяжкі шкірні побічні реакції, зокрема ексфоліативний дерматит, мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS-синдром (медикаментозна реакція з еозинофілією і системними симптомами) та гострий генералізований екзантематозний пустульоз, які можуть становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку (див. розділ «Побічні реакції»).

Більшість таких реакцій виникали впродовж першого місяця. При появі ознак та симптомів, що вказують на ці реакції, застосування ібупрофену слід негайно припинити та розглянути можливість альтернативного лікування (якщо потрібно).

Печінкова або ниркова недостатність, зневоднення. Слід з обережністю застосовувати ібупрофен пацієнтам з порушенням функції печінки або нирок в анамнезі, особливо під час одночасного лікування діуретиками, оскільки пригнічення простагландинів може спричинити затримку рідини та порушення функції нирок. Таким пацієнтам слід призначати найнижчу можливу дозу ібупрофену, а функцію нирок пацієнта слід регулярно контролювати.

У разі зневоднення потрібно забезпечити достатнє споживання рідини. Слід дотримуватись особливої обережності при лікуванні пацієнтів із зневодненням, спричиненим, наприклад, діареєю, оскільки зневоднення може спровокувати розвиток ниркової недостатності.

Регулярне застосування анальгетиків, особливо в поєднанні з різними знеболювальними речовинами, може призвести до ураження нирок з ризиком розвитку ниркової недостатності (анальгетична нефропатія). Цей ризик підвищується у людей літнього віку та пацієнтів із нирковою недостатністю, серцевою недостатністю, порушенням функції печінки та тих, хто приймає діуретики або інгібітори АПФ. Після припинення терапії НПЗЗ, зазвичай, стан пацієнта відновлюється.

Як і інші НПЗЗ, ібупрофен може спричинити помірне транзиторне підвищення деяких параметрів функції печінки, а також значне підвищення рівня трансаміназ. Якщо спостерігається значне підвищення цих параметрів, лікування слід припинити (див. розділ «Протипоказання»).

Анафілактичні реакції. Під час проведення внутрішньовенної інфузії, як стандартну практику, рекомендовано проводити ретельне спостереження за пацієнтом, особливо на початку інфузії, щоб виявити будь-яку анафілактичну реакцію, спричинену діючою або допоміжними речовинами.

Дуже рідко спостерігаються тяжкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок). При перших ознаках реакції гіперчутливості після введення лікарського засобу «Ібупрофен Б. Браун» терапію необхідно припинити та розпочати симптоматичне лікування, яке повинні проводити спеціалісти відповідно до наявних симптомів.

Респіраторні розлади. Слід з обережністю застосовувати ібупрофен пацієнтам із бронхіальною астмою, хронічним ринітом, алергічними захворюваннями в активній формі чи в анамнезі, оскільки повідомлялося, що НПЗЗ спричиняють бронхоспазм, кропив’янку або ангіоневротичний набряк у таких пацієнтів.

Гематологічні реакції. Ібупрофен може тимчасово пригнічувати функцію тромбоцитів (агрегацію тромбоцитів), збільшуючи тривалість кровотеч та ризик крововиливу.

Слід з обережністю застосовувати ібупрофен пацієнтам, які приймають АСК для пригнічення агрегації тромбоцитів (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакодинаміка»).

Рекомендовано ретельно стежити за станом пацієнтів із порушеннями згортання крові або підвищеним ризиком кровотечі (наприклад, пацієнти, які перенесли операцію), особливо при застосуванні лікарського засобу відразу після серйозної операції.

При довготривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки та нирок, а також перевіряти картину крові.

Ібупрофен слід застосовувати лише після ретельної оцінки співвідношення “користь/ризик” для пацієнтів із вродженим порушенням метаболізму порфірину (наприклад, гостра переміжна порфірія).

У разі застосування НПЗЗ на тлі одночасного вживання алкоголю підвищується ризик небажаних ефектів, пов’язаних з діючою речовиною, особливо з боку шлунково-кишкового тракту або центральної нервової системи.

Слід з обережністю застосовувати ібупрофен пацієнтам, які мають певні захворювання, що можуть погіршитися:

• пацієнтам, які мають алергічну реакцію на інші речовини, — оскільки у них також існує підвищений ризик виникнення реакцій гіперчутливості при застосуванні цього лікарського засобу;
• пацієнтам, які страждають на сінну гарячку, поліпи в носі або хронічні обструктивні респіраторні захворювання, — оскільки для них існує підвищений ризик розвитку алергічної реакції. Вони можуть проявлятися як напади астми (так звана анальгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка.

Асептичний менінгіт. Повідомлялося про деякі випадки асептичного менінгіту при застосуванні ібупрофену у пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ). Хоча це більш імовірно у пацієнтів із СЧВ та пов’язаними з ним захворюваннями сполучної тканини, у деяких пацієнтів, які не мають основного хронічного захворювання, теж розвивався асептичний менінгіт при застосуванні ібупрофену. Отже, це слід враховувати при призначенні лікування ібупрофеном (див. розділ «Побічні реакції»).

Офтальмологічні ефекти. При пероральному прийомі ібупрофену повідомлялося про помутніння або погіршення зору, скотоми та порушення сприйняття колірної гами. Якщо пацієнт має вищезазначені симптоми, потрібно припинити застосування ібупрофену і направити пацієнта на офтальмологічне обстеження, яке включає перевірку центрального поля зору та кольорового сприйняття.

Інші реакції. Тривале застосування знеболювальних засобів може викликати головний біль, який заборонено лікувати збільшеними дозами лікарського засобу.

Слід уникати застосування лікарського засобу «Ібупрофен Б. Браун» у разі вітряної віспи, оскільки у виняткових випадках вітряна віспа може викликати серйозні інфекційні ускладнення шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати роль НПЗЗ у загостренні цих інфекцій.

Маскування симптомів основних інфекцій. «Ібупрофен Б. Браун» може маскувати симптоми інфекції, що може бути причиною несвоєчасного лікування і, як наслідок, погіршення перебігу захворювання. Таке маскування симптомів спостерігалося при бактеріальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли «Ібупрофен Б. Браун» призначають для усунення гарячки або полегшення болю при інфекції, рекомендується контролювати протікання інфекції. Пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми не зникають або погіршуються.

Вплив на показники лабораторних досліджень:

• тривалість кровотечі (може подовжитися на 1 день після припинення терапії);
• концентрація глюкози в крові (може зменшуватися);
• кліренс креатиніну (може зменшитися);
• гематокрит або рівень гемоглобіну (може зменшуватися);
• рівень азоту сечовини в крові, креатиніну і калію в сироватці крові (може зростати);
• функціональні проби печінки: підвищення рівня трансамінази.

Застереження щодо вмісту натрію

Лікарський засіб «Ібупрофен Б. Браун» містить 358 мг натрію на флакон об’ємом 100 мл , що еквівалентно 17,9 % від рекомендованої ВООЗ максимальної добової норми споживання 2 г натрію для дорослої людини.

Вагітність

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшувався з 1 % до приблизно 1,5 %. Вважається, що ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості терапії.

Починаючи з 20-го тижня вагітності, застосування ібупрофену може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це порушення може виникнути невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення лікування. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у другому триместрі, яке здебільшого зникало після припинення лікування. Таким чином, протягом першого та другого триместру вагітності не слід застосовувати ібупрофен, окрім випадків нагальної потреби. Якщо ібупрофен призначають жінці, яка намагається завагітніти, або протягом першого та другого триместру вагітності, доза повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування — якомога коротшою.

Незважаючи на те, що внутрішньовенне введення ібупрофену показане лише протягом 3 днів лікування, слід розглянути доцільність допологового моніторингу щодо олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки після впливу ібупрофену протягом кількох днів, починаючи з 20 тижня вагітності. У разі виявлення олігогідрамніону або звуження артеріальної протоки застосування ібупрофену слід припинити.

Під час третього триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів:

• можуть впливати на плід таким чином:
• серцево-легенева токсичність (передчасним звуженням/закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
• порушення функції нирок (дивись вище).
• можуть впливати на матір наприкінці вагітності і новонародженого таким чином:
• збільшення тривалості кровотечі, а також антиагрегантний ефект, який може виникати навіть при дуже низьких дозах;
• пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.

Ібупрофен протипоказаний протягом третього триместру вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

Грудне годування

Ібупрофен та його метаболіти можуть проникати в грудне молоко у низьких концентраціях. На цей час невідомо про шкідливий вплив на немовлят, тому для короткочасного лікування меншими дозами переривання грудного вигодовування, як правило, не потрібно. Однак рекомендується переривати грудне вигодовування при застосуванні доз, що перевищують 1200 мг на добу через здатність ібупрофену пригнічувати синтез простагландинів у новонароджених.

Фертильність

Згідно з деякими даними, лікарські засоби, що пригнічують синтез циклооксигенази/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Цей вплив є оборотним після припинення лікування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Одноразовий прийом або короткий термін застосування ібупрофену не потребує запобіжних заходів. Однак поява відповідних побічних реакцій, таких як втома та запаморочення, можуть погіршити реактивність, і здатність керувати транспортним засобом та/або працювати з механізмами може бути знижена. Особливо це стосується одночасного прийому лікарського засобу з алкоголем.

Дозування

Найнижчу ефективну дозу слід застосовувати протягом найкоротшого часу, потрібного для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»). Це може звести до мінімуму ймовірність побічних реакцій.

Лікарський засіб слід застосовувати лише у випадках, коли пероральний прийом не є доцільним. Пацієнти повинні перейти на пероральне лікування якомога швидше.

Цей лікарський засіб показаний для застосування протягом найкоротшого періоду часу. Лікування не повинно перевищувати 3 дні.

Слід підтримувати адекватну гідратацію пацієнта, щоб мінімізувати ризик можливих побічних реакцій з боку нирок.

Дорослі

Рекомендована доза: 400 мг ібупрофену кожні 6–8 годин у разі потреби.

Рекомендована максимальна добова доза: 1200 мг — заборонено перевищувати.

Пацієнти літнього віку

При застосуванні нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ), у тому числі ібупрофену, пацієнтам літнього віку слід вживати запобіжних заходів, оскільки такі пацієнти, як правило, більш схильні до побічних реакцій (див. розділи «Особливості застосування» і «Побічні реакції»), частіше мають порушення функції нирок, печінки та серцево-судинної системи, а також приймають супутні лікарські засоби. Зокрема, рекомендовано вводити найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого часу, потрібного для контролю симптомів. Лікування слід періодично переглядати та припиняти у разі відсутності видимої користі або виникнення непереносимості.

Ниркова недостатність

При застосуванні НПЗЗ пацієнти з нирковою недостатністю потребують ретельного спостереження, зокрема моніторингу функції нирок. Пацієнтам із нирковою недостатністю легкої або середньої тяжкості слід зменшити дозу та підтримувати її якомога нижчою протягом найкоротшого часу, потрібного для контролю симптомів. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю цей лікарський засіб протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»).

Печінкова недостатність

Слід дотримуватися запобіжних заходів при застосуванні НПЗЗ у цій популяції, хоча відмінностей у фармакокінетичному профілі не спостерігалося. Пацієнтам із печінковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості слід розпочинати лікування зі знижених доз, підтримувати дозу якомога нижчою протягом найкоротшого періоду часу та перебувати під ретельним наглядом. «Ібупрофен Б. Браун» протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).

Діти

Цей лікарський засіб не слід застосовувати дітям та підліткам. Застосування лікарського засобу «Ібупрофен Б. Браун» у дітей та підлітків не вивчалось. Безпека та ефективність не встановлені.

Спосіб застосування

Застосовувати внутрішньовенно.

«Ібупрофен Б. Браун» призначає лікар, і його повинні вводити лише кваліфіковані медичні працівники в умовах, де наявне відповідне обладнання.

Лікарський засіб слід вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин.

Симптоми

Порушення з боку центральної нервової системи: головний біль, шум у вухах, сплутаність свідомості, атаксія, ністагм, а також біль у животі, нудота, блювання, втрата свідомості, судоми (переважно у дітей), запаморочення, що можуть виникати як симптоми передозування. Крім того, можливі шлунково-кишкові кровотечі, функціональні порушення печінки та нирок. Також може спостерігатися артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, гіпотермія, пригнічення дихання та ціаноз.

При тяжкому отруєнні може виникнути метаболічний ацидоз.

Тривале застосування ібупрофену у дозах, вищих за рекомендовані, або передозування може призвести до ниркового тубулярного ацидозу та гіпокаліємії.

Лікування

Лікування симптоматичне, специфічного антидоту немає.

Терапевтичні можливості лікування інтоксикації визначаються ступенем, рівнем та клінічними симптомами відповідно до загальноприйнятої практики інтенсивної терапії.