СТРОФАНТИН-Г раствор для иньекций по 0,25мг/мл по 1мл №10

Лікарський засіб застосовувати дорослим внутрішньовенно у дозі 1−2 мл (розчинити у 10−20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду). Вводити повільно впродовж 5−6 хвилин. Призначати введення 1 або 2 рази на добу. Якщо є можливість, краще вводити лікарський засіб внутрішньовенно краплинно. Для цього 1 мл лікарського засобу розчинити у 100 мл 5 % розчину глюкози або 0,9 % розчину натрію хлориду. Краплинне введення зменшує імовірність токсичних проявів. Через 1 годину після внутрішньовенного введення необхідно провести ЕКГ-контроль. При виникненні частої, групової або політопної шлуночкової екстрасистолії введення лікарського засобу необхідно припинити, а наступну дозу зменшити у 2 рази. Хворим з функціональною недостатністю нирок та хворим літнього віку лікарський засіб рекомендується вводити у знижених дозах, починаючи з 0,125 мг, а надалі не перевищувати 0,25 мг на добу (за винятком ургентних станів).

При необхідності разову дозу можна збільшити, для чого з інтервалом 0,5−2 години вводити додатково 0,1−0,15 мг (0,2−0,3 мл), при цьому максимальна разова доза не має перевищувати 0,25 мг, а добова – 1 мг (4 мл).

Діти.

Досвіду застосування лікарського засобу дітям немає, тому його не призначають дітям.

Симптоми:

з боку серцево-судинної системи: атріовентрикулярна блокада та серцеві аритмії, у тому числі брадикардія, шлуночкова пароксизмальна тахікардія, шлуночкова екстрасистолія, бігемінія, політопна шлуночкова тахікардія, SA-блокада, фібриляція шлуночків, у тяжких випадках можливий розвиток мерехтіння шлуночків та зупинка серця;

з боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, нудота, блювання, діарея, некроз стінок кишечнику;

з боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії, неврит, радикуліт, рідко – бачення навколишніх предметів у зеленому та жовтому кольорі, мерехтіння «мушок» перед очима, зниження гостроти зору, скотома, макро - та мікропсія; дуже рідко можливі сплутаність свідомості, синкопальні стани, маніакально-депресивний синдром.

Лікування: припинення застосування лікарського засобу, призначення препаратів калію та магнію, парентеральне введення унітіолу. Подальше лікування – симптоматичне, при ектопічних аритміях призначати антиаритмічні лікарські засоби (лідокаїн, дифенін, аміодарон).