АНТИФЛУ таблетки №12

Дорослі та діти віком від 12 років: 2 таблетки як разова доза кожні 4 години. Запивати водою. Максимальну добову дозу, 12 таблеток протягом доби, не слід перевищувати.

Максимальний термін застосування без консультації лікаря – 3 дні. Подальше застосування можливе лише під наглядом лікаря.

Діти.

Не застосовувати дітям віком до 12 років. Максимальна доза для дітей становить до 100 мг/кг/добу або 4000 мг/добу.

Симптоми передозування Антифлу® складаються із ознак передозування окремих компонентів лікарського засобу.

При передозуванні парацетамолом слід негайно звернутися до лікаря або в токсикологічний центр. Своєчасна медична допомога є критичною як для дорослих, так і для дітей, навіть якщо немає видимих симптомів передозування.

Симптомами передозування, зумовленими дією ацетамінофену, у перші 24 години є блідість шкіри, нудота, блювання, анорексія та абдомінальний біль. При прийомі великих доз можуть також спостерігатися порушення орієнтації, психомоторне збудження або пригнічення центральної нервової системи, підвищене потовиділення, запаморочення і порушення сну. Помічалися також порушення серцевого ритму і панкреатит.

У поодиноких випадках після передозування ацетамінофену повідомлялося про гостру ниркову недостатність із гострим некрозом канальців, що може проявлятися сильним болем у ділянці поперека, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки; нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).

Поріг передозування може бути зниженим у осіб із значно зниженою масою тіла.

Найбільш важливим ефектом при гострому отруєнні парацетамолом є гепатотоксичність. Гепатоцелюлярне ураження спричиняється внаслідок зв’язування реактивних метаболітів парацетамолу з протеїнами клітин печінки. В терапевтичних дозах ці метаболіти зв’язуються глутатіоном і утворюють нетоксичні кон’югати. При масивному передозуванні постачання печінкою SH-груп, які сприяють утворюванню глутатіону, виснажується, накопичуються токсичні метаболіти та відбувається некроз клітин печінки.

У тяжких випадках, особливо з одночасним вживанням алкоголю, можливе пошкодження печінки (гепатоцелюлярний некроз) та погіршення її функції до настання печінкової недостатності, що може прогресувати до печінкової енцефалопатії, печінкової коми, набряку мозку та мати летальний наслідок. Клінічні ознаки ураження печінки можуть не виявлятися протягом 12–48 годин після передозування. При гострому та хронічному отруєннях можуть виникати порушення метаболізму глюкози, розвиватися гіпокаліємія та метаболічний ацидоз (включаючи лактоацидоз). Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене або утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів. Також можуть спостерігатися підвищення активності «печінкових» трансаміназ, білірубіну та збільшення протромбінового індексу, крововиливи, зменшення продукування сечі, азотемія легкого ступеня. Ураження печінки у дорослого може розвинутися після прийому 10 г або більше парацетамолу, а у дитини при застосуванні понад 150 мг/кг маси тіла. До частих клінічних проявів, що з’являються через 3–5 діб, належать жовтяниця, гарячка, геморагічний діатез, гіпоглікемія, печінковий запах з рота, печінкова недостатність.

Застосування 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривале лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або іншими лікарськими засобами, що індукують ферменти печінки; регулярний прийом надмірних кількостей етанолу; глутатіонова кахексія (розлади травлення, муковісцидоз, ВІЛ-інфекція, голодування, кахексія)).

При тривалому застосуванні у високих дозах можливі порушення функції печінки, апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

Невідкладна допомога. Пацієнта слід негайно доставити у відділення інтенсивної терапії, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування, і забезпечити моніторинг життєво важливих функцій, даних лабораторних досліджень та стану серцево-судинної системи. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 години. Гемодіаліз та гемоперфузія сприяють виведенню діючої речовини. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Промивати шлунок слід протягом 6 годин після підозрюваного передозування ацетамінофену. Цитостатичні ефекти можуть бути зменшені шляхом введення донаторів SH-груп метіоніну перорально або внутрішньовенним введенням цистеаміну або N-ацетилцистеїну протягом 48 годин після передозування. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.

Передозування, зумовлене дією фенілефрину та хлорфеніраміну малеату, може спричинити підвищене потовиділення, психомоторне збудження або пригнічення центральної нервової системи, дратівливість, неспокій, головний біль, запаморочення, сонливість, безсоння, нудоту, блювання, тремор, порушення свідомості, порушення серцевого ритму, тахікардію, екстрасистолію, гіперрефлексію, підвищення артеріального тиску, судоми, кому. При отруєнні фенілефрину гідрохлоридом тяжкого ступеня можливий ціаноз, порушення серцевого ритму, ішемія міокарда або інфаркт міокарда, набряк легень, гіпотензія, судоми, інсульт, ацидоз.

Невідкладна допомога при гострому отруєнні фенілефрину гідрохлоридом полягає в запобіганні симпатоміметичним ефектам, пов’язаним зі стимуляцією ЦНС та серцево-судинної системи, та складається із симптоматичної та підтримувальної терапії і включає ШВЛ у разі необхідності.

При передозуванні хлорфеніраміну малеату можуть спостерігатися атропіноподібні (антимускаринові), шлунково-кишкові симптоми та зміни з боку ЦНС. При передозуванні легкого та середнього ступеня тяжкості спостерігаються нудота, блювання, сонливість, пригнічення свідомості, галюцинації, почервоніння обличчя, мідріаз, фотофобія, сухість шкіри та слизових оболонок, підвищення температури тіла, атонія кишечнику, тахікардія та помірне підвищення тиску. При інтоксикації тяжкого ступеня спостерігаються делірій, психоз, дискінезія, судоми. Пригнічення ЦНС супроводжується розладами дихання та порушеннями роботи серцево-судинної системи (зменшення частоти пульсу, розширення QRS комплексу та шлуночкові аритмії, включаючи torsade de pointe, зменшення артеріального тиску аж до судинної недостатності).

У дітей спершу спостерігається стимуляція ЦНС, потім пригнічення. Симптоми включать атаксію, збудження, тремор, психоз, галюцинації та судоми. Також може спостерігатися гіперпірексія. Погіршення стану може призводити до глибокої коми, порушення роботи серцево-судинної системи та мати летальний наслідок.

При передозуванні необхідна симптоматична та підтримувальна терапія, включаючи штучну вентиляцію легень, при тяжкій артеріальній гіпертензії – застосування α-адреноблокаторів.

У більшості випадків лікарський засіб переноситься добре.

У рідкісних випадках можуть спостерігатися нижчезазначені небажані ефекти після тривалого застосування у кількостях, що перевищують рекомендовані добові дози:

з боку крові та лімфатичної системи – анемія, сульфгемоглобінемія та метгемоглобінемія (ціаноз, диспное, біль у ділянці серця), гемолітична анемія (якщо пацієнт має дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази), тромбоцитопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, синці чи кровотечі;

з боку шлунково-кишкового тракту – печія, нудота, блювання, сухість у роті, дискомфорт і біль в епігастрії, гіперсалівація, зменшення апетиту, диспепсія, запор, діарея, метеоризм;

з боку гепатобіліарної системи – порушення функції печінки, гепатит, дозозалежна печінкова недостатність, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (у тому числі з летальним наслідком); тривале застосування без рекомендації лікаря може призводити до фіброзу, цирозу печінки, що можуть бути летальними;

з боку ендокринної системи – гіпоглікемія аж до гіпоглікемічної коми;

з боку імунної системи – реакції гіперчутливості (включаючи алергічні реакції), анафілактичні реакції та анафілактичний шок;

з боку нервової системи – головний біль, слабкість, запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації, занепокоєність, відчуття страху, розлади сну (сонливість, безсоння), дискінезія, зміни поведінки, дратівливість або знервованість, тремор, сплутаність свідомості, депресивні стани, відчуття поколювання та важкості в кінцівках, шум у вухах, галюцинації, епілептичні напади, кома;

з боку нирок та сечовивідних шляхів – ниркова коліка та інтерстиціальний нефрит, затримка сечі та утруднення сечовипускання, асептична піурія, дизурія;

з боку органів зору – порушення зору та акомодації, сухість очей, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску;

з боку шкіри та підшкірних тканин – свербіж, висип на шкірі та слизових оболонках (зазвичай генералізований висип, еритема, кропив’янка), алергічний та ангіоневротичний набряк, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, локальний медикаментозний дерматит, мультиформна еритема (у тому числі синдром Стівенса – Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), що можуть бути летальними;

з боку серцево-судинної системи – тахікардія, рефлекторна брадикардія, задишка, біль у серці, підвищення артеріального тиску, аритмія, дистрофія міокарда (дозозалежний ефект при тривалому застосуванні), біль або дискомфорт у прекардіальній ділянці;

з боку дихальної системи – бронхоспазм у пацієнтів з гіперчутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та до інших нестероїдних протизапальних лікарських засобів.