СОЛАКУТАН гель по 30мг/г по 25г у тубі

Спосіб застосування

Для нашкірного застосування.

Дозування

Дорослі:

Солакутан® слід наносити на уражені ділянки шкіри 2 рази на добу і обережно втирати в шкіру. Застосовувана кількість залежить від зони ураження.

Зазвичай 0,5 г гелю (приблизно розміром із горошину) наносять на уражену ділянку розміром 5 х 5 см. Максимальна добова доза засобу 8 г дозволяє одночасно лікувати до 200 см2 поверхні шкіри. Звичайна тривалість лікування становить від 60 до 90 днів. Максимальний ефект спостерігається при тривалості лікування, близької до зазначеної максимальної.

Повне загоєння ураження (уражень) або оптимальний терапевтичний ефект може не наставати протягом 30 діб після завершення терапії.

Особи літнього віку:

Можна застосовувати звичайне дозування.

Діти.

АК – це стан, не поширений серед пацієнтів дитячого віку, тому лікарський засіб не досліджувався на педіатричній популяції і рекомендації з дозування та показання до застосування Солакутану® не встановлені для дітей та підлітків.

Передозування диклофенаком для місцевого застосування через низьку системну абсорбцію дуже малоймовірне, проте шкіру слід промити водою. Не було повідомлень про клінічні випадки передозування внаслідок проковтування гелю, що містить диклофенак.

Проте при випадковому проковтуванні диклофенаку для місцевого застосування (1 туба місткістю 100 г містить еквівалент 3000 мг диклофенаку натрію) можна очікувати побічні реакції, що є аналогічними реакціям після передозування таблетками диклофенаку. При випадковому проковтуванні, що призвело до значних системних побічних реакцій, слід застосовувати загальні терапевтичні заходи, що зазвичай застосовуються при лікуванні отруєння НПЗП.

Для лікування ускладнень, таких як ниркова недостатність, судоми, подразнення шлунково-кишкового тракту і пригнічення дихання, слід застосовувати підтримуюче та симптоматичне лікування. Необхідно розглянути можливість деконтамінації шлунка за допомогою активованого вугілля, особливо якщо після проковтування минуло небагато часу. Через високий ступінь зв’язування НПЗП із білками специфічне лікування (таке як форсований діурез і діаліз), ймовірно, буде малоефективним для виведення НПЗП.

Поширені побічні реакції:

Найчастіше повідомляли про місцеві реакції шкіри, такі як контактний дерматит, еритема або висипання чи реакції у ділянці нанесення, такі як запалення, подразнення шкіри, біль і пухирці. Клінічні дослідження дотепер не показали зростання поширення побічних реакцій з віком або побічних реакцій, характерних для осіб літнього віку.

Побічні реакції наведено у таблиці відповідно до Медичного словника термінології регуляторної діяльності (MedDRA) за класами систем органів із частотою, що знижується, таким чином:

дуже часто (>1/10);

часто (≥1/100 - <1/10);

нечасто (≥1/1000 - <1/100);

рідко (≥1/10000 - <1/1000);

дуже рідко (<1/10000);

частота невідома (не можна оцінити на підставі наявних даних).

Спостерігали тимчасове знебарвлення волосся у зоні нанесення. Це явище зазвичай зворотне після припинення лікування.

Шкірні проби у попередньо пролікованої групи пацієнтів вказували на ймовірність (2,18 %) сенсибілізації до диклофенаку, що спричиняє алергічний контактний дерматит (тип IV). Клінічне значення цього явища дотепер не відоме. Перехресні реакції з іншими НПЗП – малоймовірні.

Тести сироватки у більше 100 пацієнтів показали відсутність антитіл проти диклофенаку (тип І).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції є дуже важливими. Медичним працівникам та пацієнтам слід повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою системи національної звітності.